Коли говорити про новий роман Жадана у ґендерному аспекті, то можна визнати, що це цілком чоловічий текст. Тут йдеться про бізнес і про футбол, про пиятики і бійки, про випадкові статеві стосунки і захист власної території. Ну майже тобі первіснообщинний лад! Хто сильніший – той і має право на землю, гроші, жінку.

Але герой цього роману зовсім не схожий на традиційного маскулінного «героя». Гєра, випускник історичного факультету, який відмиває гроші на політичних тренінгах, не виглядає дорослим у свої по-християнськи містичні 33, почувається закинутим у майже безвихідну ситуацію та безпорадним. Він уникає прийняття рішень, чекає, що на розв’язання проблем вкажуть самі обставини.

У цьому романі описана зміна в свідомості головного героя: від цілковитої байдужості до братового бізнесу та власної землі до прагнення взяти справу у свої руки і небажання від’їжджати. Бо спершу Гєра не розумів свого брата, казав, що той «залишився, вкопався в пагорби і відстрілювався навсібіч, не бажаючи поступатись своєю територією», не знав, навіщо йому «чіплятись за порожню землю», але через певний час ця земля перестає бути для нього порожньою.

Виявляється, саме на цій землі Гєра провів своє дитинство, втратив невинність зі старшою жінкою, яка перебирала у шафі просякнутий часом одяг. Виявляється, тут у нього є друзі, тут живуть не кожен одинцем: тут прийнято триматися разом; один за всіх і всі за одного; як вчить пресвітер: спільна вдячність і спільна відповідальність. І підтримує насправді не впевненість у майбутньому, а радше минуле, спогади, пов’язані із цією землею і цими людьми. Тому і бізнес тут ірраціональний, не підпорядкований жодним законам, опирається лишень на міцну чоловічу дружбу. Береш арматуру, взуваєш берці, коли покличуть – ідеш допомагати. Почуваєшся гвинтиком у системі, яка завдяки тримається купи, і в цьому, здається, ховається уся лівизна «Ворошиловграду».

В анотації до роману написано про соцреалізм. За визначенням Великої радянської енциклопедії це термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, що представляє собою естетичне вираження концепції, обумовленої епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства. Але дошукатися в Жадановому тексті правдивого соцреалізму буде складно. По-перше, епоха уже давно не та. По-друге, роман не такий уже й реалістичний. Періодично робляться такі собі неочікувані кроки вбік від реалістиного стрижня сюжету: то виявляється, що гравці футбольної команди, які щойно виграли матч, поховані на міському цвинтарі; то починаємо розуміти, що чоловік, який був одружений із Тамілою, жив насправді з її сестрою Тамарою. Взагалі в цього роману занадто гострий сюжет: зовсім нереальними виглядають описи табору монгольських біженців та приватного потягу, який їздить по тупиковій ділянці залізниці; дивно стає від опису гастролей американських виконавиць спірічуелсів у Донецькому басейні, організовані начебто осередком Анархістського Чорного Хреста. І вже зовсім вар’ятсько виглядає цигарнський похорон, на якому виспівують:

«Слався, наш небесний Єрусалиме,

Дружби народів надійний оплот!»

Назва «Ворошиловград» також тільки вводить читача в оману. Роман названий так, тому що оповідачева футбольна команда колись перемогла команду Ворошиловграду. Себто цю назву причеплено на обкладинку як примарний трофей. Міста з такою назвою більше нема, герой навіть ніколи був у ньому, лише описував колись листівки із ворошиловоградськими пам’ятниками на уроках німецької мови.

Мова роману насичена русизмами («поясниця», «пар» (в значенні «пара»), «металолом», «ботинок», «противно» (у значенні «гидко»), «Юрович» замість «Юрієвич») та брутальною лайкою, яка у Жадана приймається за норму і вживається не лише у прямій мові. Як і можна було очікувати, цьому роману притаманна урбаністична жорстка естетика: «небо стає схожим на томатну пасту», «темний, наче нафта, чай», «дні короткі, як кар’єра футболіста». Текст простий і приземлений, через те, мабуть, доступний, бо більшість людей в Україні направду так думають і говорять.

Радянська символіка у романі смішна і декоративна, переплетена з різними релігіями та анархізмом, натомість «соціалізм», бажання жити в комуні, подається як щось таке, що у нас у крові. Маємо ліві правила у цій хлоп’ячий грі, яка вміщає у собі бізнес і політику. Кожен сам по собі – ніщо, потрібна команда, як у футболі. І оця несамостійність, лівизна, оця надія на те, що тебе кожної миті підтримають кум, сват чи брат, вона справді в нас є, як і ненормативна лексика в нашій повсякденній мові. На жаль.

Альбіна Позднякова, «Українська Літературна Газета». №1(33) (14 січня 2011 року)

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 1 556