Мені дарує спокій самота,
Коли останнє слово відліта
І птахом чорним на плече сідає.
Тоді від мене таємниць немає.
Я знаю свою долю наперед,
Ось ти, наприклад, друже, завтра зрадиш,
І тут уже словами не зарадиш –
Такий вже нещасливий збіг прикмет.
І ти тепер, кохана, не така –
Тепер ти, наче ластівка, легка,
Хоч я тебе в долонях відігрів,
Та й ти від мене відлетиш невдовзі,
Коли втомлюся я на півдорозі
І стану помирати між вітрів.
І навіть мати, навіть рідна мати
Мене не вийде більше виглядати,
І рук не покладу я їй на плечі.
Куриться за спиною порожнеча,
Не озираюсь – бо закам’янію.
На хвилях коливається лелія,
І спокій мій – гонитва, а не втеча.

Справка: Біливода (Шевченко) Петро Миколайович народився 2 серпня 1954 року.
У 1971 році закінчив Біловодську середню школу, один рік був літературним працівником Біловодської районної газети.
У 1976 році закінчив Луганський державний педагогічний інститут ім. Тараса Шевченка, за фахом учитель української мови та літератури. Учителював, викладав на кафедрі російської мови Луганського педінституту. У 1978 році перейшов до редакції обласної газети “Мологвардієць”, де працював перекладачем, старшим кореспондентом, завідуючим відділом, потім власним кореспондентом газет “Независимость”, “Взгляд”, “Киевские ведомости”.
Автор збірок поезій “Подорож по горизонталі” (1990), “Ось така мені випала доля” (1998).
Помер 13 березня 1997 року. Обставини загибелі й досі не з’ясовані.
Посмертно прийнятий в НСП України в 1999 році.

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 1 690