Якщо ти зі мною пішов
до інакшого світу,
були ми вже цілим одним.
Там сонце сходило
нізвідкіля,
висіло занизько над ставом,
Втрачало свідомість
від тиску у скронях.
Непритомніло від рожевіння
смолистих голівок
бруньок сумаха,
від сердець бузкового листя
розкритих заклично.
Було йому забагато м’яких
і пухких китичок
на оголенім вітті тополі.
Повітря бриніло,
не було спочину ані порятунку
від весни голосіння!
Півночі вчувались мені
щасливі зітхання
землиці.
На ранок – усміхнена втома.

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 594