Ми починаємо серію інтерв’ю з українськими поетесами, авторами Антології жіночої поезії «Із жертв у ліквідатори». Сім жінок з різних куточків України підняли голос на захист своїх прав, поділившись на сторінках книги своїм баченням вирішення проблеми гендерного насильства.
Зараз ми поговоримо з Любою Якимчук, автором передмови, яка покликана ознайомити читача з виданням.

 

-У книзі ви зазначені не тільки автором  передмови, а й редактором збірки, що, як мені відомо, є помилкою. Прокоментуєте?

Так, те, що мене у вихідних даних позначили, як редактора, є чиєюсь помилкою. І це треба підкреслити: я точно ніколи не редагуватиму текстів російською мовою, яких у книжці левова частка, бо не маю відповідної освіти. Я допомагала у відборі текстів з уже надісланих до збірки, щоб витримати пропорцію у представленні авторок. А долучилася до проекту, коли поетки вже були відібрані. Щоправда я вносила деякі правки в есеї, але це виключно через свій важкий характер: не можу спокійно дивитися на помилки. А жодної загальної редактури, принаймні з мого боку, не було.

 

- Чому ви взяли участь у цьому проекті? Вас зацікавила конкретна соціальна проблематика?

- Звичайно, я не байдужа до гендерного насильства, бо я жива людина, яка  мислить і співчуває,  хоч, як і всі ми,  маю дещо інакший погляд на гендерну проблематику,  ніж вона постає з сукупності текстів антології «Із жертв у ліквідатори».

 

- Ще у передмові ви кажете, що не треба дивитись на  гендерну нерівність феміністичним поглядом. Можете пролити більше світла на свій «інакший погляд на гендерну проблематику»?

- Феменістична точка зору, феміністичний погляд, колись дуже допоміг нам, жінкам, вивільнитися, стати десь поряд із чоловіком. Жінка отримала можливість виходити з будинку без супроводу, ходити на вибори, вирішувати, скільки дітей мати і чи мати взагалі і так далі. Тобто зараз ці речі виглядають нам звичайними. Хоч і тепер є за що боротися – подосі жінки отримують меншу за чоловіків зарплатню, неофіційно існують жіночі та чоловічі професії. І що цікаво, жіночі – це ті, за які платять менше. Жінка-водій, наприклад, рідкісне явище, але можливе на малооплачуваних посадах, як водії тих же трамваїв. У суспільстві існує купа стереотипів і я в цьому сама феміністка, як і будь яка мисляча жінка або чоловік.  Але дивитись на гендерну нерівність феміністичним поглядом у моєму розумінні – бачити тільки жіночі проблеми і винити в них чоловіків, а це щонайменше несправедливо. Я хотіла підкреслити, що окрім жіночих проблем, є чоловічі. Якщо жінці прикро бути так званою слабкою статтю, а то й другою, то чоловікові важко бути сильною і першою, нести свій тягар відповідальності. Чоловікам  важко лежати на дивані і дивитися, як жінка однією рукою готує обід, другою – миє підлогу, а третьою сокотить дитину. Також чоловікам важко стало справлятися з сильними жінками, які це все залишають робити чоловікам, а вони звикли саме «справлятися». Мені ідеться не тільки про психологічний комфорт, хоча і про це також. Чоловіки страждають, коли їх в приватних стосунках обертають на жінок..  Ну, тобто на «жінок» у тому розумінні, що вони починають грати в стосунках роль, яка раніше відводилася жінці. Тому наша Ліна Костенко і пише у своєму романі, що чоловік тепер не чоловік, а така собі ганчірочка.Тут я трохи перекручую слова.   До речі, саме іі нарація, спосіб говорити про «мущіну» є тим радикально феміністичним, який принижує чоловіка, який не толерує його як рівного жінці. Ліна Костенко робить з чоловіком те саме, що чоловік робив із жінкою століттями… Гадаю, у неї є на те причини, але яке нам діло до її причин. Ролі чоловіка і жінки не можуть бути ролями сильного і слабкого чи підкорювача(підкорювачки) і підкореного. Тут не можна просто поміняти фігури місцями. Власне, з метою підкреслити той «інший шлях» уважності до іншої статі я ввела в передмові розрізнення «М/Ж» за літерами на вбиральні. Як треба однаково підтримувати гігієну в туалеті з літерою «Ж», так само треба це робити в кімнаті з літерою «М». Хоч і ці приміщення з дещо інакшим оснащенням, чоловіки і жінки в них займають різні пози, ви розумієте… Так само різняться жіноча та чоловіча психологія. Так, це трохи груба метафора, але правдива, бо показує ту потрібну увагу до різниці жіночого і чоловічого.

 

- Ви не тільки літературний критик, а й поетеса. Чому у збірці відсутні ваші вірші?

- Чесно кажучи, мені пропонували бути авторкою цієї антології, але як авторці мені не підійшла концепція. Назва просто порізала вуха до крові. Про гендерне насильство я знаю переважно з чужих вуст і сама майже не маю відповідного досвіду. Ну, найбільший мій досвід гендерної образи це те, що мене назвали «бабою». Але образи такого штибу – це не насильство. Тобто я не почуваюся жертвою, яка могла би стати ліквідатором, а саме такий меседж ціїє антології.

 

- Гендерне насильство в Україні. У чому криються передумови його існування і як з ним боротися?

-Це питання занадто широке, щоб дати на нього адекватну відповідь. Цією проблематикою займаються психологи, правоохоронці, громадські організації і так далі, а також літературознавці. Тому звужу його до своєї парафії. На мою думку, у літературі гендерне насильство відображене навіть не тому, що воно є в житті, а тому, що в читача є потреба отримувати легкий стрес, а у письменника – писати про стресові ситуації. Ми слухаємо або читаємо історії, щоб отримати досвід, щоб прожити додаткове життя, щоб задовольнити свою потребу у враженнях, тобто і в стресі, якого в нас із  цивілізаційним розвитком стало менше. А часто думаємо,  що робимо це, бо нам просто цікаво. Оце «цікаво» — це і є механізм задоволення нашого бажання «зістресуватися».

 

-Чи важливі подібні проекти і чи зможуть вони реально вплинути на проблему?

-Такі проекти, і цей зокрема, безумовно важливі. Вони може й не можуть якось конкретно розв’язати  проблеми (давайте будемо відвертими в цьому), але можуть привернути до неї увагу громадськості, що вже непогано. Бо коли за тобою спостерігають, зробити щось негідне набагато важче.

 

Нагадаємо, ви можете прочитати Антологію жіночої поезії «Із жертв у ліквідатори» онлайн.

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 993