ВСТУП НА ТЕРИТОРІЮ
Отже, почнемо. На старовинних мапах східні терени, за межами відомого європейцям світу позначались як Le Grande Tartarie – Велика Тартарія. Про цю країну мало що було відомо, вона приваблювала своїми таємницями та лякала своїми просторами. Це була справжня «біла пляма» на мапі.

Ця історична асоціація виникла в нас, коли ми приступили до проекту «Культурна карта Луганщини». Луганщина на сьогодні це саме така Le Grande Tartarie – загадковий край на сході, десь на межі, на фронтирі цивілізацій. Луганськ асоціюється з марсіанськими краєвидами териконів, з радянською естетикою індустріалізації, яку уособив герой-шахтар Стаханов, з новітніми розповідями про кримінальні війні «буремних» 90-х.

 

Але чи відповідає цей стереотипний Луганськ реаліям? І так, і ні. Звісно, навколо міста можна знайти багато териконів, і радянське минуле визирає на тебе з кожного кутка, свій вплив на місто залишили й 90-ті. Але сутність міста у соціокультурному сенсі визначає не лише ці явища.

 

Луганськ – це місто-інтроверт, похмуре чи стримане зовні, але яке живе багатим внутрішнім життям. Або місто-айсберг, надводна частина якого є лише невеличкою часткою його сутності.

 

Саме через це Луганськ навіть місцеві мешканці сприймають досить стримано, як глибоку культурну провінцію, нудне та нерозвинуте місто. Але той кому Луганськ розкриває свою справжню душу, ніколи вже не зможе забути цього міста.

 

Отже, місію створення Культурної карти Луганська ми вбачаємо саме як стирання «білої плями», як для зовнішнього світу, так й власне для самих мешканців міста. Ми запрошуємо усіх до захоплюючої мандрівкою найсхіднішим обласним центром України.

 

КОМАНДА ПРОЕКТУ

 

Кожна велика справа починається зі створення команди. Коли Центр культурного менеджменту оголосив про створення культурних карт міст України, ми, МО СТАН, захопилися цією ідею. Наша мистецьке об’єднання, пройшовши шлях від звичайного для провінційного міста літературного гурта до справжньої культурної інституції, завжди прагнуло змін у нашому місті. Тому для нас створення нового, перспективного плану розвитку культурного життя Луганська стало справжнім втіленням мрій. Співпраця з Центром культурного менеджмента дозволила поглянути на цю проблему під новим кутом зору, завдяки нашим партнерам ми отримали методологію роботи, дізнались про досвід культурного планування у Європі та напрацюваннями наших колег з інших міст України. Але силами лише одного нашого об’єднання такий великий обсяг роботи охопити було неможливо. Адже сам проект Культурної карти передбачає згуртування усіх культурних сил міста.

 

Тут пригоді нам стала наша співпраця з Луганською обласною науковою бібліотекою ім. Горького. Разом нам вдалось перетворити бібліотеку на справжній ресурсний центр, на базі якого велась робота по створенню Культурної карти. Саме у бібліотекі Горького відбувались обговорення та робочі зустрічи по розробці Культурної карти.

 

Підтримку проект знайшов й в органів місцевої влади. Перелік культурних установ, що складають пріоритетний характер, складався разом з спеціалістами профільних установ облдержадмінітстрації та міськради, вони ж брали участь у експертних обговореннях.

 

Велику підтримку нам надали представники громадських організацій, творчих спілок та неформальних творчих обєданнань. Їх поради та експертні оцінки мали визначальну роль у складанні Культурної карти.

 

Але, головним джерелом натхнення для нас стало спілкування з пересічними мешканцями міста, творчою та студентською молоддю, адже за великим чином цей проект – це втілення їх думок, прагнень та мрій.

 

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

 

Эдуар Эрріо: «Культура – це те, що залишається, коли усе інше забуто».

 

Перш ніж перейти до дослідження сучасності, наша команда вирішила окреслити «історію питання» — які історичні, соціальні та економічні чинники вплинули на розвиток Луганська, як міста. У своїх висновках ми базувалися на вивченні регіональних історичних та соціологічних досліджень.

 

Луганськ – це історично індустріальне місто. Він виник, як міський простір навколо заводу, побудованого за часів Катерини ІІ, й саме це визначило дискурс розвитку міста. Луганськ був індустріальним центром за часів Радянської імперії, був ним й за часів радянської влади. Цей тип розвитку міста позначився на характері культурного життя – промислове виробництво було покладе у центр життєвої філософії мешканців Луганську.

 

Провідний луганський вчений соціолог Ілля Кононов у своїй роботі «Етнос. Цінності. Комунікація (Донбас в етнокультурних координатах України)» зазначає:

 

«Для Донбасу характерною була взаємодія українських та російських народних мас практично без участі гуманітарної інтелігенції. Елітні прошарки суспільства тут представляла переважно технічна інтелігенція. Взагалі в міжлюдських контактах величезну роль відігравали саме технологічні відносини, адже саме виробництво було головною ареною суспільних інтеракцій. Формувалося індустріальне суспільство без сегрегації за національними ознаками, але з сильними технократичними традиціями»

 

Культурне життя розвивалось як засіб адаптації або просвітництва робітничого класу, отже глибоких традицій культурного життя (власне, як взагалі міського засобу життя) тут ніколи не було.

 

У часи незалежності України та переходу до ринкової економіки місто пережило болісну трансформацію деіндустріалізації – коренева життєва філософія пов’язана з великою промисловістю зазнала кризи, разом з кризою великих підприємств. Наприклад, найпотужніше підприємство Луганська – тепловозобудівний завод скоротило за останні десятиріччя кількість робочих міст майже вдесятеро. До того ж завершення індустріального періоду не супроводжувався переходом на вищій щабель постіндустріального розвитку. Депресія, фрустрація – досить типові терміни при описі стану речей у Луганську. Це не могло не позначитись й на культурному житті. Культу «трудового подвигу» не наслідувало іншого способу мислення.

 

Саме тому у Луганську виник феномен «офіційної» та «неофіційної» культури.

 

Керівник аналітичної групи МО СТАН Костянтин Скоркін вважає цей феномен ключовим для вивчення соціокультурних особливостей Луганська.

 

«Офіційна» культура, пов’язана з державними закладами культури, продовжувала нести місію носія культури у місті зі слабким прошарком інтелігенції, але докорінна зміна суспільного укладу робила її з року в рік все більш неадекватної реаліям сучасності (наприклад, державні театри завжди існували завдяки «держзамовленню» великих підприємств). «Офіційна» культура зберігала традиції поволі зникаючого індустріального центру, тому неминуче набувала ознак анахронічності. Але для широкого загалу саме офіційна культура залишалась власне уособленням культурного життя. Тому усі об’єктивні недоліки, викликані зміною формації, суспільною думкою сприймались, як ознака провінційності міста.

 

«Неофіційна» культура пов’язана з різноманітними андеграундними тенденціями, неформальними творчими об’єднаннями, навпаки була саме ознакою зміни суспільної парадигми. Вона формувалась саме, як протест чи несприйняття протиріччя між соціальною реальністю й старими традиціями. Але сама логіка існування «культури у підпіллі» заважала їй стати суттєвим фактором міського культурного життя. Загал сприймає «неофіційну» культуру, як аматорство або суто молодіжне субкультурне явище».

 

Зараз зрозуміло, що саме це існування двух паралельних систем культурного життя заважає Луганську стати сучасним культурним містом. Руйнування муру між «офіційним» та «неофіційним» мистецтвом є шляхом до подолання культурної кризи, спричиненої соціально-економічними факторами.

 

Луганськ є частиною Донбасу – регіону з особливої соціокультурною специфікою. Окрім вже згаданого життєвої філософії тісним чином прив’язаної до великого виробництва, її визначає особливе відношення до проблеми свободи.

 

Дослідник Донбасу японський вчений Гіроакі Куромія зазначав:

 

«І в географічному, і в символічному розумінні Донбас – окрема спільнота, така сама як країна, місто чи село. Це простір, прикордоння, де внутрішнє прагнення свободи, дика експлуатація і щоденне насильство змагалися між собою за владу». 

 

Саме це прикордонна сутність визначає соціокультурну специфіку Донбасу. Це й певна «безкорінність» місцевих мешканців, бо засіб виробництва заохочував трудову міграцію – у Донбас тікали, як на Запорізьку Січ, у всі часи, навіть за часів сталінської диктатури (власне, важко визначитись з тим, чи є взагалі у Луганську автохтонне населення). Це й переважна російськомовність міста, теж сформована історично, бо російська мова слугувала «мовою робітничого інтернаціоналу» Донбасу.

 

Соціолог Ілля Кононов, аналізуючи соціокультурну спеціфику краю зазначає:

 

«У радянські часи для Донбасу не було характерна наявність розвинутої історичної пам’яті. Маючи унікальну історію Донбас не закріпив свій історичний досвід у концентрованому вигляді. Найчастіше у радянській період історична свідомість підмінялась гаслами або міфами, створеними на запит влади. Через це культурна специфіка краю розмивалась. Саме тому досить часто західні українці закидали мешканцям Донбасу «безкорінність», зорієнтованість «у інший бік». Насправді, відбувалось накопичення історичної пам’яті».

 

Зробити ці соціокультурні особливості не тягарем минулого, що заважає поступу      міста, а, навпаки, підвалинами для постіндустріального культурного розвитку міста є головним завданням для культурно активної частини громади.

 

Луганськ як культурне середовище формувався досить ізольовано. Хоча наприклад у Луганську мешкає лауреат Шевченківської премії Василь Голобородько, поет, відомий далеко за межами України, у загальноукраїнському контексті місто вважалось певною «терра інкогніта» або взагалі як чужа для України територія, через її російськомовність. У той же час, незважаючи на популярну у регіоні політичну риторику «дружби народів», з російським культурним процесом місто пов’язано було також слабо.

 

Виходом з цієї культурної ізоляції може стати тільки залучення міста до широкого європейського культурного контекста. Тоді, не вкоріненість міста до якоїсь культурної традиції, зможе сприяти формуванню його відкритості усім новим впливам та тенденціям, перетвориться з недоліку на перевагу.

 

НА ШЛЯХУ ПОСТУПУ

 

На тлі описаних у попередньому розділі соціокультурних особливостей Луганська, за останні роки у Луганську відбулись суттєві зміни. Спробуємо окреслити ключові з них.

 

Відбулись суттєві зміни на рівні державних органів влади – чиновництво починає розуміти переваги іміджу міста, як культурного центра. Підтримки державних органів влади набувають події, пов’язані з сучасним мистецтвом. Так, у 2012 за підтримки обласного управління культури у Луганську відбувся міжнародний фестиваль сучасного мистецтва Артодром. Міська влада Луганська стає на шлях більш активного залучення представників громадських організацій до обговорення проблем культурного розвитку міста та перетворення міського простору (наприклад, представники недержавних громадських організацій брали активну участь у створенні проекту нового бренду міста).

Державні та комунальні інституції культури все ширше використовують поряд з традиційними формами роботи, й новаторськи. Так, Луганський академічний обласний російський драматичний театр імені Луспекаєва за підтримки гранту  арт-агентства «ArtUniverse» реалізував у 2012 міжнародний театральний проект «Репетируем Ричарда», що став подією у культурному житті міста.

Велику роль у культурному житті міста відігрівають навчальні заклади, перш за все – Луганська академія культури та мистецтв та Інститут культури та мистецтв Луганського національного університету. Ці навчальні заклади роблять для молоді унікальні пропозиції з оволодіння спеціальностями, які стосуються сфери культури, тому місто поступово перетворюється на академічний центр культурної освіти у Донбасі.

Громадські культурні інституції та неформальні об’єднання поступово починають відігравати одну з провідних ролей у культурному розвитку міста. Саме вони стають агентами впливу новітніх культурних тенденцій у місті та провідниками європейської культури у Луганську. Наприклад, громадська організація СТАН у партнерстві з іншими державними та громадськими інституціями реалізувала протягом останніх років ряд важливих соціальних ініціатив – таких як проект на підтримку паліативної медицини «Анестезія» за участю українського поета Сергія Жадана та авторів з країн Прибалтики, щорічний кінофестиваль для юнацтва «32 травня», фестиваль сучасного мистецтва Артодром та ін.

 

МЕТА

 

Перш ніж ознайомитись з Культурною картою Луганська, давайте, визначимось для чого і для кого ми зробили цей проект. Чим ми керувались, коли наносили той чи інший об’єкт на нашу мапу.

 

По-перше, Культурна карта не є звичайним довідником з культурного життя Луганська. Скоріш, це план перспективного розвитку, тому перевагу ми надавали саме інституціям, які динамічно розвиваються і будуть визначати майбутнє культурного краєвиду міста.

 

По-друге, Культурна карта має стати каталізатором великої суспільної дискусії з приводу культурної ситуації у Луганську, утворення спільного майданчика для обговорення актуальних проблем соціокультурного сьогодення.

 

По-третє, Культурна карта має презентувати Луганськ як для зовнішнього світу, так й для власне мешканців міста, долаючи існуючи навколо нашого міста стереотипи. Так що Культурна карта у нашому уявленні це форма як культурного «експорту» Луганська, так й продукт прийнятний для внутрішнього вжитку.

 

МЕТОДОЛОГІЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Під час дослідження ми керувались методиками, які були запропоновані Центром культурного менеджменту, який вже мав досвід створення Культурної карти Львова.

 

Анкетування. Нами було проведено анкетування активних споживачів культурного продукту, перш за все студентської молоді. Вікова вибірка охоплювала вікові межі від 18 до 40 років. Акцент на саме такому колі респондентів ми вирішили зробити тому що Культурна карта – це перш за все перспективний план, а не традиційне соціологічне дослідження. Отже, нас цікавило виявлення тенденцій. Анкетами загалом було охоплено 450 осіб. Вибірка, що стосується соціального положення респондентів формувалась – для анкетування ми проводили анкету у престижному ліцеї іноземних мов, у середньо спеціальному навчальному закладі та академії культури. Гендерна вибірка була зроблена у балансі 50 на 50 відсотків.

Кожному учаснику дослідження була запропонована відкрити анкета з 8 питань, оскільки нашою метою було отримання найповніших та вільних відповідей.

 

World Café. Нами були проведені експертні зустрічі у форматі World Café з представниками громади, що відповідальні за розвиток культурного життя. На зустрічі були запрошені діячі культури, представники профільних установ влади, громадських організацій. Обговорення відбувалось у секціях за темами, наприклад «Театр», «Візуальне мистецтво», «Література» тощо. За підсумками обговореннь експерти повинні були окреслити сучасний стан речей у культурному житті міста та визначити тенденції розвитку.

 

3. Інтерв’ю. З метою більш глибшого вивчення культурної ситуації в місті нами було проведено низку інтервю з видатними культурними діячами Луганська. До розмови були запрошені театральні режисери, письменники, культуртрегери, видавці. Повний перелік експертів, що приймали участь у складанні культурної карти ми наводимо у розділі «Додатки».

 

 

ВІЗІЇ

 

Один з наших співрозмовників – театральний режисер Олександр Шмаль зазначив: «На культурної карті Луганська – найнереконструйованіший об’єкт – це власне людина». Отже, спробуємо реконструювати портрет мешканця Луганьска, який має культурні потреби – чого він прагне?

 

Згідно даних нашого дослідження більшість луганчан пов’язують культурне життя з театрами та музеями. Досить типовими є таки візії культурного життя – «Культурне життя Луганська для мене це відвидування театрів – російського чи українського, ходжу на вистави з батьками або подругами» (студентка Східноукранського універсітету імені Даля Ірина, 19 років), «Культура у Луганську – це театри та музеї» (Ігор, 29 років), «Гостю міста порекомендую відвідати Краєзнавчий музей – прекрасні експозиції. Також порекомендую завітати на виступи театрального колективу Deep» (Лєра, 16 років), «Яскравіший спогад з дитинства – вистави у ляльковому театрі» (Євгенія, 26 років).

 

Але водначас є й критичні зауваження та побажання з покращення форм роботи цих культурних установ. «В наших музеях нудно, я була у Харкові на «ночі музеїв» – це була захоплююча пригода, а в наших можна і в день тільки спати» (Юлія, 25 років), «Бажалося б більше новаторських театрів, де люди виглядають більш природньо, як у житті, без зайвого драматизму» (студентка Луганського національного універстітета Ірина, 20 років), «Не радив би ходити до наших театрів, бо воні нудні якісь та спохабились за репертуаром» (Олексій Соколов).

 

Експерти погоджуються з тим, що театри та музеї у Луганську потребують більш модерних підходів до глядача. Керівник незалежної театральної студії Deep Олександр Баркар наголошує: «Потрібен правильний та небайдужий менеджмент, який би знався на усіх сучасних тенденціях театра. Сьогодні глядачу потрібно принести театр просто до дому». На таких самих проблемах наголошує й директор Російського обласного академічного театру імені Луспекаєва Галина Михайлюк-Філіпова: «Колись відвідуваність театрів була повязана з держзамовленням, але нові часи потребують нових форм культурного менеджменту. Зараз ми шукаємо різні шляхи до аудиторії».

 

Ще одна проблема – відсутність інформації про культурні події у ціх визнаних більшістю очагах культури. Завідуюча літературною частиною Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру Тетяна Плiс вважає за необхідне видавати кольоровий привабливий путівник за поточними культурними подіями у місті, наприклад кольорової афіши за тими театральними прем’єрами.

 

Цікаве ставлення городян до власне розбудови міського простору. Більшість схиляється до того, що найпривабливіша частина Луганська – це історичний центр, де збереглися автетичні дореволюційні забудови, де затишно та багато історичних пам’яток. «Гостю міста варто побувати у старому центрі» (Наталя, 33 роки), «Єдине місце у Лугансьу за яке не соромно – це наш старий центр міста» (Володимир, 23 роки), «Раджу пройтися музеями, погуляти старим центром» (Олеся, 20 років, студентка ЛНУ ім. Шевченка).

 

Водночас багато з місць у нинішньому центрі міста викликають значно менше захоплення у городян. «Не варто бувати у сквері біля памятника Шевченко, через публіку та музичний репертуар» (Олександр, 30 років, музикант), «У сквері біля Шевченко не працюють фонтани, немає лавочок» (Наталя, 33 роки), «Не варто потрапляти у місця молодіжних тусовок біля памятників Ворошилову та Шевченко» (Іван, 21 рік, студент). Цікаво додати, що вказані місця знаходяться біля органів державної влади – облради та мерії.

 

Особливо суперечливе відношення до міських свят на Театральній площі – з одного боку, багато хто з городян вважають їх антикультурних явищем. «Взагалі не рекомендую масштабні заходи на міських площах, у городян не має уяви про культуру та чистоту» (Олена, 25 років), «Побачити Луганськ – це побачити, що коїться на Театралці після свята (смітя, пляшки і т.д.)» (Анастасія Осіпова, 17 років, студентка), «Влада влаштовує свята для бухого бидла» (Михайло, 30 років).  З другого – святкові концерти у центрі пригортаються загальну увагу. «Найяскравіша культурна подія останнього року концерт «Океана Ельзи» на Театральній площі» (Олена, ліцей іноземних мов), «Завжди ходимо дивитись на салют на День міста на театралку, на концерти та діскотеки» (Анжела, 19 років, вчениця ПТУ), «Культурне життя – це салют на День міста, морозиво, кінопокази, вистави» (Олена, 25 років).

 

Ще одна типова та стала реакція городян – це страх перед окраїнами міста, які ассоціюються з бандитизмом та відсутністю інфраструктури – особливий острах викликає Камянобрідський . «Не варто заходити у Камброд – там темно та страшно» (Лілія, 20 років), «Я не раджу гостям міста бувати в Камброді» (Ганна, 23 роки).

 

Не викликає захоплення й надлишок радянської символіки у місті («перейменувати вулиці названі на честь радянських діячив», Наталя, 33 роки, «Замість памятників Леніну та Дзержинскому краще зробити дитячи майданчики», Светлана, 23 роки, «Треба більше сучасних памятників, замість старих радянських», Руслан, студент). У той же час експерти бачать у радянському надбанні й елементи, які органічно вписуються у обличчя міста. «Треба задуматись, щоб зберегти цікаву радянську мозаїчну графіку, яка має інтерес для світової громадськості», — вважає культуртрегер Олексій Біда.

 

Серед проголошених побажань до мера міста багатьма молодими респондентами зазначено прохання підтримки (або принаймі не заважанню) розвитку стріт-арта. Художник Вячеслав Бондаренко вважає, що перетворення міського простору у більш сучасному дусі можливо саме за допомогою стріт-арту. «Вже два роки поспіль на естакаді залізничного вокзалу відбувається виставка сучасного мистецтва «+\-», якби нам дали змогу, то художники перевторили би її на сучасний арт-об’єкт». Керівник центру підтримки аудіовізуального мистецтва «Луганда-хаус» Олесій Біда: «Стріт-арт може змінити обличчя міста у майбутньому – це можуть бути розписи на стінах, можливо це будуть відеоінсталляції, що проектуються на споруди та стають їх частиною».

 

Літературне життя міста знаходиться у пошуках нових форм презентації себе для городян, адже попит на це за даними дослідження є. «Залюбки відвідую виступи місцевих поетів, велике враження склав приїзд до Луганська поета Сергія Жадана» (Галина, 22 роки, студент ЛНУ ім.Шевченка), «Треба підтримувати молодих поетів, письменників, молодіжні театри» (Ганна, 19 років), «Хотілося б більше дізнатись про літературне життя у Луганську» (Костянтин, 30 років, викладач). Експерти бачать активізацію літературного життя у співпраці творчих обєднаннь та органів влади, яка могла б надати підтримку митцям слова.  Головний спеціаліст управління культури та туризму Луганської облдержадміністрації Наталія Расторгуєва відмічає, що організація нормального літературного процесу не можлива без залучення експертів, безпосередньо літературного середовища. Видавець Юрій Іванов також підкреслює, що для нормалізації літературного життя у місті повинен існувати певний інформаційний центр, на базі якого можуть відбуватись обговорення культурної політики та тенденцій розвитку творчого процесу. Голова Межрегіональної спілки письменників України, поет Володимир Спектор запропонував: «Можна встановити білборди, з цитатами місцевих авторів та закликами читати (слухати, дивитись) творчість земляків. Багато б це не коштувало».

 

Експертне середовище також сходиться у тому, що місто потребує великих культурних заходів, які б грали інтегративну функцію для громади та охоплювали якнайширшу авдиторію. Культуртрегер, голова Центру розвитку аудіовізуальних мистецтв «Луганда-хаус» Олексій Біда говорить: «Фестиваль – це не лише демонстрація, того, що було зроблено, але й виховна складова – майстер-класи, можливість спілкування з митцями та експертами, й головне – зворотній зв’язок з глядачем, виявлення його нагальних культурних потреб». Поет Володимир Спектор вважає за необхідне проведення великих літературних фестивалів з запрошенням видатних гостей з Київа та Москви. Фотохудожник Леонід Філь бачить великий інтегративний проект у створенні серіалу про Володимира Даля, який би мобілізував творчи сили міста. Керівник молодіжної організації СТАН Ярослав Мінкін зазначає важливість подолання культурної ізоляції міста шляхом влаштування великих міжнародних фестивалів сучасного мистецтва. «Луганськ не може більше бути індустріальним центром, бо індустрія у ньому померла. Але в нас є шанс зробити цікавим наше місто для світу шляхом мистецтва».

 

Висновки: підсумовуючи дані дослідження можно прийти до таких висновків:

 

Й мешканці міста, й експертне середовище сходяться у тому, що місто потребує великих системних змін у культурному житті. У відповідях наших респондентів можна відчути невдоволення існуючим станом речей й водночас велику надію на зміни.

Пошук нових шляхів культурного розвитку міста повинен відбуватись у діалозі усіх зацикавлених сторін – влади, громади, митців. Треба вчитися прислухатися один до одного та знаходити спільні точки перетинання, як би важно це часом не було.

У Луганську наявний великий творчий потенціал, потрібно лише вірно розпорядитись наявними ресурсами. Луганськ повинен у прямому сенсі «повірити у себе», позбутись комплексів та страхів минулого.

 

ЕСКІЗ КУЛЬТУРНОЇ КАРТИ

 

Ми свідомо назвали наш перелік ключових для міста культурних центрів ескізом, тому що ми маємо справи з картиною, що постійно, змінюються. Як вже казалось вище, ми зробили акцент на тих установах культури, які на думку нас та наших експертів будуть відігравати ключову роль саме у культурних перетвореннях у Луганську.

 

ТУТ ДОЛЖНА БЫТЬ ДАТАБАЗА

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

За підсумками проведеної роботи ми можемо зробити декілька висновків, що стануть  базою для рекомендацій, спрямованих на зміни у культурному житті Луганська.

 

Головним засобом здолання кризи, у якій місто опинилось через болісні трансформації пострадянської історії, повинен стати повноцінний діалог між владою та громадськістю. Проблеми, яки нам вдалося актуалізувати під час роботи над Культурною картою, відбуваються саме через відчуження між владою, державними культурними установами, громадськими організаціями та власне громадою. У центрі діалогу повинні опинитись культурні проблеми пересічного громадянина, «маленької людини», що зараз опинилась у ситуації «полишенності». Саме загальними зусиллями, усі суб’єкти культурного процесу зможуть знайти вихід з культурної кризи, пройти шлях до культурного розвитку.

 

Місто Луганськ потребує хоча б одного культурного заходу міського рівня, під час якого вдовольнялися потреби щонайбільшої кількості городян. Такий культурний захід може бути, наприклад, фестивалем сучасного мистецтва міжнародного рівня, під час якого луганські митці змогли би поділитись своїми напрацюваннями, а владні структури отримали би певну визитівку місту, що покращило би загальний імідж міста та підвищило його інвестиційну привабливість.

 

Подолання існуючого, «штучного» конфлікту між «офіційним» та «неофіційним» мистецтвом повинно відбуватись на базі вже існуючих культурних установ, які можуть стати повноцінними ресурсними центрами та точками перетинання інтересів якихось традиційних та новаторських тенденцій. Наприклад, академічний театр або міська галерея, водночас можуть бути й центрами авангардного мистецтва.

 

Активізація культурної активності членів громади, є першочерговим завданням, як для державної сфери культури, та й громадського сектору. Ця активізація може відбуватись  шляхом залучення до обговорення культурних проблем не лише фахівців, а й пересічних громадян. Наприклад, турбуючу багатьох городян проблему перетворення міського простору – питання встановлення нових пам’ятників, перейменування вулиць тощо – потрібно виносити на демократичні громадські слухання.

 

Необхідно знайти можливості для обміну культурним досвідом з іншими країнами, перш за все країнами Євросоюзу, також необхідно посилити освітній компонент культурного життя. Саме відкритий доступ до нової інформації зможе зробити можливими зміни у свідомості мешканців Луганську, що відкриє шлях до глобальних змін у культурному житті міста.

 

На базі розроблених рекомендацій перейти до започаткування культурного планування у місті, метою якого повинно стати розроблення Перспективного плану культурного розвитку міста, до якого долучаться представники влада, громадськості та широкі кола громадян.

 

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

 

Отже, ми спробували закреслити «білю пляму» на мапі. Але, насправді, це лише початок великого шляху. Опір змінам завжди буває більш сильнішим, аніж їх прагнення. Це не проблема окремо взятого міста, це є цілком природна реакція людської свідомості. Від окреслення актуальних проблем до послідовного плану лежить безліч перешкод, а головне, наполегливої праці. Ми спробували об’єктивно підійти до викликів сьогодення, аби змінити майбутнє нашого міста.

 

Команда проекту

Координатор: Ярослав Мінкін

Головний експерт-аналітик: Костянтин Скоркін

Редактор: Сусен Гашимова

Дизайнер: Уляна Биченкова

Інтерв’ю робили: Олена Заславська, Альона Токарева, Кристина Черненко, Маріна Мінкіна, Андрій Аношин

Фотографували: Євген Суліменко, Інга Теліканова, Надія Гончарук, Юлія Красільникова, Андрій Романенко, Олександра Черниш

З фокус-групами працювали: Олексій Біда, В’ячеслав Бондаренко

Переклад виконувала: Людмила Єрмілова

 

Експерти проекту

Театральний режисер Олександр Шмаль

Керівник незалежної театральної студії Deep Олександр Баркар

Директор Луганського академічного обласного російського театру ім. П. Луспекаєва Галина Михайлюк-Філіпова

Головний спеціаліст управління культури та туризму Луганської облдержадміністрації Наталія Расторгуєва

Директор видавництва «ШИКО» Юрій Іванов

Завідуча літературною частиною Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру Тетяна Плiс

Голова Центру розвитку аудіовізуальних мистецтв «Луганда-хаус» Олексій Біда

Актор Луганського академічного обласного російського театру ім. П. Луспекаєва Іван Довгий

Заступник начальника управління внутрішньої та інформаційної політики Луганського міськвиконкому Сергій Чебаненко

Голова Міжрегіональної спілки письменників України Володимир Спектор

Художник Валерій Медін

Художник В’ячеслав Бондаренко

Фотохудожник Леонід Філь

Доцент кафедри філософії, культури та релігієзнавства СНУ ім. В. Даля Арсентій Атоян

Журналіст (телеканал «ІРТА») Деніс Кіркач

Волонтер Корпусу миру США Айлін Келлі

Член української ініціативної групи у Вашингтоні Тетяна Кузьменко

Луганська обласна державна адміністрація, заступник начальника управління культури та туризму Володимир Виборний

Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив Ірина Д’яченко

Директор Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького  Інна Риб’янцева

Начальник відділу управління культури Луганської міської ради Оксана Зверяка

Директор Центру культурного менеджменту (Львів) Ольга Коцька

Експерт з культурного мапування з Сіетлу (США) Лінда Кнудсен

Бібліограф Тетяна Рекеда

 

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 2 114