Еліна Заржицька

(відгук на альманах «Скіфія-2012. Зима», Канів, 424 с.)

 /Нарис подано у скороченій версії. Повний текст – СЧ№65/

Щоквартально протягом 2012 року письменник та видавець Олександо Апальков збирав в альманасі «Скіфія» поетичні та прозові твори понад ста авторів. Добра можливість літераторам з усієї України побачити свої твори надрукованими, та ще й у шанованому товаристві.

Бо дійсно, перш ніж направляти свої казки на його (тобто, Олександра Апалькова) адресу, поцікавилася, чи друкувався хто зі знайомих у літературному журналі «Склянка часу» або альманахах, що видаються під егідою цього видання.

Наявність серед переліку таких прізвищ, як Наталія Девятко, Людмила Некрасовська, Олена Мамчич та й самого автора й видавця вирішило справу.

…Починаю читати і… Майже на початку альманаху – фрагмент (роману/повісті?) Галини Хитенко «Nicht schitssen! Не стріляйте!» (укр.) Диво! Реалізм чистісінької води! Те, що зараз стає раритетом. Пані Галині вдалося виписати психологічно вивірені складні характери та ще й показати одну й ту ж ситуацію очима двох персонажів. У Сомерсета Моема є оповідання зі схожим сюжетом. але там дія розвивається однолінійно – від імені автора йдеться розповідь про долю зґвалтованої німецьким солдатом дівчини. Пані ж Галина ускладнила ситуацію й дуже її поглибила. Тепер хотілося б прочитати повну версію «Nicht schitssen! Не стріляйте!»

Художня замальовка Валерії Норченко «В Феодосии зима» (рос.) прозора, наче літнє небо над морем і тиха, як ті сніжинки, що падають на тиху воду. Закриєш очі – і наче увіч бачиш тих лебедів на дзеркальній поверхні моря… Відчувається, що авторка дуже любить рідне місто, а, може, то вона у дитинстві кидала шматочки хліба голодним лебедям?

У мініатюрах Дмитра Моцпана є щось від Олександра Блока. Часточка таїни, часточка містики, часточка філософії. «Голод», «L’amour», «Белый сон» і найкраще – «Преображение» (всі – рос.).

У класично фантастичному оповіданні «РПС № 93» (укр.) Роман Яковлєв вкотре ставить питання: «Чи можна закінчувати життя самогубством? Чи етична евтаназія?» Але піднімає по-своєму, з точки зору молодої людини, яка сподівається на кращу долю, на випадок, який все вирішує. Здається, що пану Роману це вдалося, бо після прочитання оповідання отримуєш суто позитивний заряд.

Новели «Сон» та «Почти цитата из Бредбери» (рос.) Олі Олгері відрізняються драматизмом сюжету й завершуються несподіваним фіналом. Драматизм дії в авторки поєднується із драматизмом авторської думки. Крім того, новели багатошарові й нагадують фрагмент із сюрреалістично-психологічного роману.

Літературний твір не є ототожненням реальної дійсності, але її відображенням, і відображенням таким, котре не просто розповідає про життя, але саме є особливим життям. Антоніна Остролуцька в оповіданні «Життя поетичне» будує світ у конкретному індивідуальному явищі. Головна героїня загрузла у буденному болоті і втратила смак до життя, але, почувши по радіо вірші Юрка Позаяка, наче прокинулась, відчувши їх правду і щиросердність. А листа, якого вона написала поетові, за силою почуттів можна порівняти хіба що з листом Тетяни Ларіної.

Часи Голодомору розкрито багатьма авторами. І кожен вносив щось своє, особисте, вистраждане. Наталія Мазур в оповіданнях «Груша» (укр.) та «Фрида» (рос.) теж торкається цієї теми. Хоча, чому – торкається? Вона заглиблюється у неї, живе нею. «Груша» пані Наталії поєднує реалізм і містицизм. Хазяйку груші Стефку за жадність і жорстокість (бо відмовила голодній жінці) спіткала Божа кара. В оповіданні «Фрида» розкрито долю дівчинки, мати якої було заарештовано, а бабця померла. Попри все, Фрида не тільки виживає, але й знаходить своє щастя. Головне – працювати й рухатися вперед, долаючи труднощі. Сум, яким оповите оповідання, не поглинає читача, а надає йому бажання боротися й перемагати.

Новела «Там так добре» (укр.) Мірабель Мірти – яскрава, незважаючи, на, здається, простий зміст. Бо її осявають промінці великої любові до родичів та рідної домівки.

Треба відзначити, що мініатюри «Не убий», «Безпосередність», «Знаки» Юрія Балюка мають велике виховне значення і для дітей і для дорослих, а новела «Фотографія» – не просто фантастична, а й морально-етична.

Дитячі казки «Ведмежий урок», «Волові та коневі перегони» Тамари Лисиці – справжні байки у прозі. Тут доречно згадати про байки Глібова і зазначити, що казки пані Тамари – дотепні, сповнені іронії та гумору, сприятимуть вихованню дітлахів краще за іноземні оповідки про Людину-павука або черепашок-ніндзя.

Декому здасться, що я лукавлю – мовляв, це ж укладач! – але промовчати стосовно оповідання «Моя «Царь-рыба»(рос.) Олександра Апалькова не можу. Щось воно в мені перевернуло. Дійсно, по-справжньому. Автор говорить до читача голосом свого героя – активного діючого персонажа. Розумієш, що ототожнювати героя з автором неприпустимо, але ну дуже хочеться. Відчуваєш багато емоцій, поринаєш у спогади, адже у кожного такий, або трішечки схожий випадок траплявся: не зробиш чогось, а потім все життя жалкуєш…

Слід подякувати й художникам, які беруть участь в оформленні книги. Її приємно тримати в руках і не соромно комусь показати – сучасне, європейського рівня видання.

 

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 450