Олександр Морозов та Наталя КовальЛуганський обласний академічний український музично-драматичний театр не припиняє радувати своїх глядачів новими прем’єрами. Цього разу нова вистава присвячена ювілейній річниці народження високошанованого українського письменника – Великого Кобзаря ‑ Тараса Григоровича Шевченка.

«Поет і княжна»… Саме таку назву носить нова прем’єра на луганській театральній сцені. Режисер-постановник – Сергій Козир, художник-сценограф – заслужений діяч мистецтв України Віктор Горбулін, художник з костюмів – Ірина Лубська, балетмейстер – Алла Богунова.

В основу цієї вистави покладена однойменна драма Володимира Канівця, відомого українського письменника-драматурга. У ній розповідається про заборонене кохання звичайного селянина Тараса та княжни Варвари Рєпніної, серця яких так і не змогли стукати в такт через різні соціальні статуси… Стільки болю та сліз може принести розділене кохання, коли його не визнає суспільство! Поет, художник і просто велика людина вже з першого погляду зрозумів, що перед його очима жінка, варта ймення «Доброго ангела». Та родичі княгині були категорично проти віддавати Варет за сина кріпака. Та чи варті схвалення народу два розбитих серця?..

Варто окремо відзначити неабияку роботу акторів. Головні ролі Тараса та Варет отримали двоє давно відомих актори – народний артист України Олександр Морозов і народна артистка України Наталя Коваль. Декілька разів із палаючих очей цих людей на сцені котилися прозорі сльози, змушуючи серце завмирати на місці. Я не була винятком: неодноразово перехоплювала подих поважна постава головних героїв, їх геніальна впевненість, майстерність зосереджувати й утримувати увагу глядача. Як результат прихильності аудиторії – хвилюючий момент прощання з героями, коли на декілька хвилин зала «взірвалася» аплодисментами, хором скандуючи заслужене «Браво!».

 

 

Несправедливо було б обійти увагою інших виконавців, які віддали частинку себе глядачеві. Це заслужений артист України Іван Шербул (у ролі Платона Лукашевича), Людмила Козир (матір Варет, княгиня), Микола Ляховець (Василь, її брат), Олена Передрій (дружина Василя), Віталій Лясніков (Олексій Капніст), Юлія Кришталь (Катя, кріпачка Рєпніна), Дмитро Іванов (Антон, кріпак Рєпніна), Микола Кривошея (посланець), Алла Богунова та Микола Тетянніков (танцівники), а також Катерина Олейнікова, Антон Бондаренко й Андрій Сащенко, які зіграли ролі дівчат та хлопців.

Не можу оминути увагою виконавця ролі кріпака Антона Дмитра Іванова. Це, якщо я не помиляюсь, один із перших його серйозних виходів на велику сцену. Раніше глядачі могли його бачити лише у дитячих казках та в масовці, або ж на задніх планах у далеко не головних ролях. Енергія цього молодого хлопця завжди захоплювала мене; приємно, що такі люди обирають своїм заняттям саме театр. А от цього разу йому дісталася драматична роль другого плану: молодий талановитий кріпак, котрий через своє походження не може здійснити свою мрію – бути першою скрипкою у великому «столичному» оркестрі… Любов, жаль, сум’яття, біль, вірність, радість, туга, — все це він виклав перед своїм глядачем, зовсім не шкодуючи себе. Його почуття ніхто не зміг би піддати сумнівам. А докоряти чимось – тим паче. Браво, Дмитро! І вітаю, театру, з нововідкритою зіркою. Я впевнена, що його майбутнє буде саме зірковим, не інакше.

Головною «родзинкою» вистави була наявність зміни сцен: коли дія закінчувалась, опускалася біла завіса, на фоні якої працювали Алла Богунова та Микола Тетянніков. Це були живі статуї, котрі прожили ціле життя поруч із головними героями, кохаючи й радіючи мовою танцю. Дуже пластичні, вони надавали виставі особливого кольору, заворожуючи навіть найвибагливішого глядача.

Кого цікавить моя думка – цю виставу подивитися варто! Справжнє кохання у наш час ‑ велика рідкість, а на сцені українського театру його було вдосталь. Вітаю з чудовою прем’єрою! Якби Тарас Григорович це побачив — впевнена, був би задоволений. І разом з усією залою, аплодуючи, заплакав би. Після вистави серце ще довго не хотіло заспокоюватись, калатало так, наче от-от вилетить із грудей сполоханим горобчиком… Ці дві години не минули даремно. Такі емоції життєво необхідні кожній людині, бо саме вони є найважливішими .

Відвідуйте театр, радійте життю, любіть до нестями, як любив ще 200 років тому Великий бард Тарас Шевченко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вікторія Третякова, фото автора

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 308