Народний артист України Олександр Іванович Морозов

 

 

Луганщина – земля талантів! Сильні і талановиті люди живуть у цьому краї.  Так приємно зустрічатися з такими людьми — наче доторкаєшся до чогось надзвичайно вагомого, пронизаного  життєвою силою. З  одним із таких «титанів сучасності» ми мали за честь поспілкуватися: з  актором драми, народним артистом України  Олександром Івановичем Морозовим. Він працює в Луганському обласному академічному  українському музично – драматичному театрі ще з 1980 року. Глядачам він відомий як виконавець ролі Івана Франка у драмі Тетяни Іващенко «Мені являлася любов…», пана Журдена в музичній комедії «Міщанин у дворянстві», граф Тассіло в опереті «Маріца» і багато інших.

 

Доброго вечора, шановний Олександре Івановичу!На початку дозвольте мені від імені студентів та викладачів Луганського національного університету ім. Т. Г. Шевченка привітати Вас з ювілеєм і побажати міцного здоровя та творчих успіхів. Скажіть будь ласка, як це — почувати себе народним артистом України?  Чи стало сильнішим відчуття  відповідальності?

Так, звичайно, відповідальність посилилась. Якщо ти просто артист, то  з тебе і вимагають менше. Якщо заслужений, то вже збільшується і навантаження, і відповідальність, а якщо ти носиш звання народного артиста України, то вибач, повинен постійно удосконалювати себе, працювати більше і кожного разу дивувати своєю майстерністю, робити щось нове та вражаюче. От коли буваю в іншому місті та приходжу до театру, то беру програмку і дивлюся: що  ж там за актори? Читаю, народний артист, ага. Ну подивлюсь же я, наскільки він майстерний, який він народний,  і в якій мірі відповідає цьому званню? Подивився, так відповідає. І я, отримавши звання народний артист, намагаюся постійно удосконалювати себе. « Чим же мені здивувати глядачів?  В мене був звітний концерт  за певний період творчої діяльності «Кличе зоряна ніч» , У концерті брав участь оркестр, балет, солісти театру які допомагали підготувати та провести мені це свято. Я дуже вдячний, художньому керівнику Михайлу Васильовичу Голубовичу,  директору Михайлу Івановичу Кошовому, головному режисерові нашого театру Володимиру  Юрійовичу Московченко. Вони підтримали  ідею, допомогли втілити її у життя.

 

Дивлячись на вас – такий міцний, дужий, -  виникає питання: яким секретом Ви володієте? Це здоровий спосіб життя, чи  театр надає вам сили?

Для мене життєвим кредо є робити людям добро. Я люблю природу, ліс. Також займаюся на дачі вирощуванням овочів та квітів. Земля дає мені сили. Це для мене і відпочинок, і улюблена справа. Люблю вдихати свіже повітря біля річки і спілкуватися з добрими та хорошими людьми. Від них  набираюся і сили і оптимізму.

 

Нам цікаво дізнатися, де ви народилися, де навчались? Розкажіть про свою сім`ю.

Я народився в Харківській області Купянського району в селі Тарасівка, що межує зі Сватівським районом, а саме з селом Верхня Дуванка в Луганській області.  Я дуже любив і люблю й зараз своє село. Нині села вимирають, і з мого  лишилося всього декілька будинків.  А душа за цим болить, і дуже раділа, коли я приїздив туди.Та зараз я рідко там буваю, бо ні до кого мені їхати. Але відчуваю себе щасливим, коли бачу оці поля, сади, які розквітали навесні, увесь той простір… Для мне це все дуже дороге, і серце завжди радіє і співає. Для мене то і є Україна, з такими  ось  краєвидами  справжнього українського життя, коли є моє село, моя хата, мої сади і поля…

Навчався ж я у Ворошиловградському педагогічному інституті ( нині це ЛНУ  ім Т.Г. Шевченка) на природнично-географічному факультеті за спеціальністю географії та біології. Але ж душа бажала іншого і кликала до творчості, до театру, до співу, і я паралельно з інститутом почав займатися сценічною мовою, вокалом, акторською майстерністю. Виступав у палаці культури будівельників -  теперішній український театр… Тут була оперета, де я всі ази і отримував. Також, починаючи з першого курсу, в інституті я займався в агіт.бригаді.  Ми виступали з концертами. Тоді  ж  проводилися між факультетами так званні « гуморини», де я брав активну участь, і захищав свій факультет на різних творчих заходах. Ми постійно були в лідерах займали перші та другі місця.  Так починалась моя акторська діяльність.

Жіночку мою звати Ганна Григорівна, вона працює у 57 – й школі завідуючою бібліотеки. Раніше вона працювала в обласній дитячій бібліотеці у методичному відділі. Двоє синів у мене Дмитро і Олексій.Дмитро закінчив ЛНУ ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю біохімія, але працює не за фахом. Олексій закінчив Луганський будівелиьний техникум, тимчасово не працює.

 

У наш час, коли інтернет забирає на себе увагу більшості аудиторії, це якимсь чином позначилось на театрі? Чи втрачає він глядачів, або ж навпаки — театр живе і продовжує розвиватися?

Я так відповім: «Театр жив, живе і буде жити !» Ніякий інтернет його не замінить. Я повинен сказати, що на моєму концерті було багато молоді, і журналістка з обласного радіо Галина Піскун мені розповіла таке: «Я багатьох обійшла і брала інтервю. Запитувала, чим сподобався концерт? Що зачепило? І молодь відповідала, що для них це відкриття, бо почули багато пісень минулих років, сучасних композиторів, і це їм дуже сподобалось, бо було цікаво та трішки незвично».  До театру приходять багато людей   які цікавляться, виставами і концертами. Ніколи театр не зникне і не втратить актуальності. Глядачі кажуть, що набираються у нас емоцій, які торкаються самого серця.  Це найвища для нас, акторів, оцінка. Хтось обирає  інтернет, хтось іде в кіно, але  театр завжди має свого глядача. Тут живий звук, жива гра акторів, живе спілкування глядачів з акторами , і для багатьох, хто приходить до театру вперше, це відкриття  нового етапу у житті.

 

Які труднощі переживає ваш театр? Недостатнє фінансування, може технічні проблеми, або людський потенціал?

З фінансуванням все добре, зарплату платять вчасно. Є і такі приємні речі як премія. Дирекція з повагою ставиться до акторів , в усьому йде назустріч і я особисто їм дуже вдячний за підтримку у різних питаннях. Роботи теж вистачає, без діла не сидимо. Глядач є. Одна проблема – незакінчений ремонт у приміщенні театру. У глядацькому залі ніби то все красиво, а за кулісами робота ще не закінчена. А чого дійсно не вистачає, так це молодих артистів  балету, особливо хлопців. Це питання залишається поки що відкрите. Ми відчуваємо потребу у чоловічому балеті.

 

А в чому справа? Не хочуть йти працюватиартистами балету у театрі, чи мало талановитих?

Мабуть, що і мало талановитих…

 

А хто із акторів своєю грою вам подобається? Може хто із молодих і ще мало відомих?

Наших акторів мабуть усі знають. Вони яскраві та дуже талановиті. Мені дуже імпонує молодий актор нашого театру Ігор Лисиця. Він закінчив інститут культури при Луганському національному університеті імені Т. Г. Шевченка. Навчався у класі Джульєтти Якубович. Акторського минулого в нього ніякого не було, але хлопчина старається, прислухається до всього, що йому розповідають старші колеги, і він це бере собі на замітку. Те ж саме у свій час робив і я. Ігор дуже талановитий, гарно співає, а ось акторський досвід він отримує зараз. Дуже старанна людина. А з дівчат — це молода актриса Маргарита Колганова, яка талановита і як акторка, і як співачка. Вона  народила синочка і зараз у декретній відпустці. Та взагалі хочу сказати, що важко когось виділити, бо всі яскраві і талановиті. В нашому українському театрі дуже сильний склад акторів, і ми як велика дружня сімя маємо свої традиції. Молоде, середнє, старше покоління прислухаються один до одного і дружно співпрацюють . У нашому театрі гарна і творча атмосфера.

 

До театру ніколи не пізно прийти працювати? Є перешкоди за віком?

 Ніколи не пізно, якщо людина талановита, то вона і в пятдесят талановита! Є у Луганську академія мистецтв, де навчають акторській справі. Ну в тридцять може на актора вже і пізно йти вчтитися, а на режисера будь ласка. Тому є різні шляхи до театру, і все можливо,  якщо є бажання.

 

Олександре Івановичу, Ви зіграли вже багато ролей у різноманітних виставах, не один раз отримували головну роль. А ось про яку роль Ви мрієте? Що вам цікаво було б іще зіграти?

Важко сказати, бо актор — людина багато від кого залежна. Від директора, від режисерів і ще багатьох людей. Одне можу тільки сказати, що найближчим часом планується вистава за пєсою Ліни Костенко «Маруся Чурай», і я сподіваюсь, що  буду задіяний у виставі. Але це буде вирішувати режисер, який приїде із Херсону десь у червні. Коли я був молодший, то мріяв зіграти і заспівати  роль Петра у пєсі «Наталка Полтавка», там дуже красива музика, класична, народна — це та  Україна, що я люблю. Мрію зіграти і роль Едвіна у опереті Імре Кальмана «Сільва».

 

Коли під час вистави зникає грань між грою та життям? Чи такого взагалі не відбувається?

Ще й як відбувається. Бо актор на сцені відвертий, і він проживає життя свого героя кожен  раз. В цьому його і майстерність — викликати почуття і емоції у глядача, пропускаючи все через себе. У кожній ноті співу або репліки актор додає частинку своєї душі і серця. Театр повинен бути місцем високого мистецтва, де життя показується немовби через призму, у часовому чи історичному розтину. Але відчуття справжності повинно бути завжди.

 

Що ви побажаєте нашій молоді, яка ще не визначилися, чим себе заняти у вільний час?

До театру треба йти, це необхідність, життєва необхідність. Спілкуватися з живим мистецтвом! Треба йти не тільки до театру, але і в музеї, відвідувати художні виставки, кіно. Треба різносторонньо розвиватися і бути цікавою та  розвинутою людиною. Тим,  хто ще не визначився, треба слухати своє серце і свій розум. Треба хотіти зробити щось гарне, світле, не тільки для себе, а й для інших. Я у своєму житті хотів бути актором, і я йшов до своєї мрії, мети. Не жалкую ні за чим. Я щаслива людина, тому, що займаюся своєю улюбленою справою. Вам усім я бажаю йти до своїх мрій і не боятися у житті труднощів. Життя прекрасне, і якщо докласти зусиль — воно вам все дасть, чого ви заслуговуєте.

 

Порада Олександра Івановича дуже мудра: для людини важливо в своєму житті, в першу чергу, бути Людиною,  цікавою та щасливою. Посміхаючись, дарувати посмішки іншим. Любити те, що робиш, чим займаєшся, та не зраджувати своїм мріям. На власному прикладі актор показує, що немає різниці, де ти народився, що тобі говорять люди… Йти до своєї мети, не зважаючи ні на які перешкоди, і тоді Доля не відвернеться від тебе.

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 156