0 травня у книгарні «Є» пройшла презентація книги «Сергій Параджанов і Україна. Збірник статей» – першого випуску серії «Кінематографічні студії», що вийшов у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія». Захід, швидше, нагадував вечір пам’яті видатного режисера: окрім розповіді про книгу, учасники презентації ділилися спогадам про Параджанова, зачитували його листи, демонстрували фрагменти документальних фільмів.

Книгу «Сергій Параджанов і Україна», присвячену 90-річчю режисера,  упорядкувала Лариса Брюховецька, головна редакторка журналу «Кіно-Театр», викладачка Національного університету «Києво-Могилянська Академія» і очільниця Центру кінематографічних студій при ньому. 14 листопада 2013 року в згаданому Центрі відбулася конференція «Сергій Параджанов і Україна», матеріали якої ввійшли до однойменної книги. Тут також опубліковані спогади Івана й Марти Дзюби, композитора Мирослава Скорика, інтерв’ю з самим Параджановим, що друкувалися в журналі «Кіно-Театр» в 90-ті, наведено документи з розсекречених архівів КДБ.

Презентацію книжки «Сергій Параджанов і Україна» модерувала її упорядниця й редакторка Лариса Брюховецька. Вона зазначила, що презентована книга – лише перший крок до дослідження про Параджанова й Україну.

«Раніше таку роботу якоюсь мірою здійснив Роман Корогодський, впорядкувавши 1994 року книгу «Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність». Також у серії «Бібліотека журналу «Кіно-Театр» виходила книга «Невідомий маестро», до якої ввійшли спогади Володимира Луговського про Параджанова. Цього року видавництво «Дух і літера» випустило збірник наукових досліджень про всю творчість режисера під назвою «Екранний світ Сергія Параджанова». Видання вийшло українською і російською мовами», – додала пані Брюховецька.

Про те, чим особливе видання «Сергій Параджанов і Україна» упорядниця зазначила: «У нашій книжці ми хотіли представити Параджанова-митця і Параджанова-людину. Дуже цікаво читати вміщені до книги спогади. Звичайно, їх могло бути значно більше, навіть якщо взяти до уваги ті матеріали, що ми друкували в журналі «Кіно-Театр» протягом дев’ятнадцяти років. До прикладу, у бібліографічному покажчикові змісту журналу прізвище Параджанов згадувалося найчастіше. А все тому, що ця людина була генератором цікавих творчих процесів не тільки в українському кіно, а й в українській культурі загалом».

Пані Лариса також є автором однієї зі статей збірника, зміст якої прокоментувала так: «Це моя скромна спроба показати творчий контекст, середовище, яке впливало на Сергія Параджанова, формувало його як українського митця. Це розвідка про знімання фільму «Київські фрески» (1965), працювати над яким Параджанову не дозволили, тож лишилися тільки кінопроби».

До слова запрошувалися й інші учасники презентації, зокрема режисер Роман Балаян, якого вважають одним із учнів Параджанова. Саме він організував виставку «Параджанов і його оточення» в Києво-Могилянська академії (1996) і зняв фільм «Ніч у музеї Параджанова» (1998). Пан Балаян зауважив, що в своєму розпорядженні має лише «хохми» Параджанова, адже презентовану книгу не читав. Слухаючи спогади Романа Балаяна, зал і справді не раз вибухав сміхом. До того ж режисер не просто розповідав (про соковитий кавказький акцент зайве згадувати), але й активно жестикулював, «в ролях» зображав епізоди зустрічей з Параджановим.

 

Тим часом Марта Дзюба працювала з розсекреченими архівами КДБ, в яких ішлося про арешт і ув’язнення митця. «У книзі «Сергій Параджанов і Україна» наведені далеко не всі документи. Вважаю, що працювати з ними маю не я, а фахівець, адже я всього лиш любитель-дилетант, не літератор, а колишній фізик», – додала вона, а після цього зачитала уривки з книги «Письма из зоны». Це видання вийшло в 2000 році в Єревані, і, за словами пані Марти, в Україні про нього не знають. Саме тому жінка, звертаючись до Лариси Боюховецької, наголосила, що тюремний епістолярій Параджанова має бути ґрунтовно досліджений і випущений окремою книгою в Україні.

«Це джерело для кандидатських, докторських робіт, якими має зайнятися молодь», – зауважила Марта Володимирівна.

Варто зауважити, що до створення книги долучалася ще одна донька пані Лариси – Оксана Брюховецька, яка розробляла дизайн книжки і потім верстала її. «У нас сімейний підряд вшанування пам’яті Сергія Йосиповича», – жартома додала упорядниця.

Далі презентація перейшла від словесного формату в режим візуального сприйняття. Автор статті«Документальні фільми про Параджанова», що увійшла до збірника, режисер Сергій Марченкопродемонстрував «нарізку» фрагментів із документального фільму, знятого самим Параджановим, і стрічки Юрія Іллєнка «Параджанов: партитура Христа. До-мажор». Марченко зазначив, що дібрані й описані в книзі фільми дають стереоскопічне уявлення про Параджанова-митця, зокрема і про проблему митця і тоталітарної системи загалом.

Ще одна авторка Марія Тетерюк, співробітниця журналу «Кіно-Театр», написала розвідку про фільм «Колір гранату» (Sayat-Nova). Ця стрічка зацікавила дослідницю своєю кіномовою.

«Режисер використовує популярні культурні символи, які функціонують, зокрема, в грузинській культурі, створюючи з них власну кіномову», – пояснила вона. Наостанок Марія нагадала, що презентована книга видана не тільки до 90-­літнього ювілею Параджанова, а й до 19-ї річниці з дня виходу журналу «Кіно-Театр».

Останнім до слова запросили кінооператора Богдана Вержбицького, який зняв фільм «Нехай святиться ім’я твоє», присвячений оператору Данилові Демуцькому. У згаданій стрічці є епізод про Параджанова, що зацікавив Ларису Брюховецьку, і на її запрошення Вержбицький взяв участь у конференції, підготувавши статтю про зв’язок Параджанова і Демуцького. Ця розвідка теж ввійшла до збірника.

«Кількість присутніх говорить про те, що пам’ять про Параджанова жива, до того ж досі діє свого роду магнетизм від його фільмів і його особистості. Ми будемо тішитися, що якоюсь мірою дотикаємося до імені і великої творчості цього митця», – наголосила Лариса Брюховецька, завершуючи зустріч.

 

 

 

 

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 163