24 і 25 вересня о 16:00 на ГОГОЛЬFESTі (а згодом ще в 4-ьох містах України) буде презентовано польсько-українську копродукцію «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду» (2016), що створена в межах польсько-українського перформативного проекту «Мапи страху /Мапи ідентичності»

ВХІД ВІЛЬНИЙ!
Точне місце: Secret stage — №3 на карті ГОГОЛЬFEST

Режисура: Аґнєшка Блонська (Варшава), Роза Саркісян (Харків)
Драматургія: Йоанна Віховська (Варшава), Дмитро Левицький (Київ)
Художниця: Алєвтінa Кахідзе (Київ)
Художник по світлу: Ігор Азаров (Біла Церква)
Втілення сценографії: Ілля Джулай (Київ)
Перформери: Лукаш Вуйціцький (Варшава), Анна Єпатко( Львів), Іван Макаренко (Одеса), Ніна Хижна (Харків), Оксана Черкашина (Харків)

П’ятеро акторів з різних регіонів України та з Польщі досліджують спільне та особисте минуле і пам’ять своїх країн крізь призму індивідуального досвіду. Чи є прямий шлях від індивідуального досвіду і спогадів до колективної пам’яті? Чому колективні спогади іноді пригнічують індивідуальні? Хто нам диктує, що треба пам’ятати, a що треба забути? І чи є історією те, що не виставили в музей і що не потрапило в шкільні підручники?

З минулим треба щось робити, але що? Як не дозволити минулому диктувати сьогодення, або ж, як не дозволити сьогоденню – наприклад, національним інститутам пам’яті – монополізувати минуле i заново його конструювати? Як боротися з таким образом минулого, який наказує пам’ятати виключно кривди, зазнані від інших? З таким типом пам’яті, який прагне перетворити нас на жертв?

Нам важливо оголювати не тільки соціально-політичні механізми, але й театральні, особливо, коли минуле і пам’ять виявляються в театрі через фікцію, яка завжди прагне бути сприйнятою за реальність. Чи може бути театральна сцена – простір вигаданих подій та персонажів, ілюзій, в які ми хочемо повірити – тим місцем, де можна досліджувати механізми пам’яті і наші складні стосунки з минулим?

У виставі ми працюємо зі своїм досвідом не лише як театральні митці, що створюють чергову фікцію, але й як громадяни (України та Польщі), як політичні суб’єкти, які мають право публічно ставити складні питання собі, державі, своєму місту або ж сім’ї та розмірковувати про свою професію, театральну освіту і театр як такий. Слід визнати, що цей досвід (наш, та й не тільки наш) сповнений травмами – є важливою частиною нашої ідентичності.
Ми на практиці досліджуємо як минуле працює з нами, і як ми можемо працювати з минулим. Працювати так, щоб пережитою травмою не виправдовувати відсутність відповідальності.

Покази вистави в інших містах:
Одеса, 28 вересня 2016/ Арт-Центр ім. Віри Холодної, Одеська кіностудія
19:00, Французький бульвар, 33

Херсон, 1 жовтня 2016/ Фестиваль Terra Futura
Театр ім. Миколи Куліша, Сцена під дахом
18:00, вул. Театральна, 7

Львів, 4 жовтня 2016/
Львівський академічний театр ім. Л.Курбаса
17:00 та 20:00, вул. Леся Курбаса, 3

Харків, 7 жовтня 2016/
Культурний форум «ПогранКульт: ГаліціяКульт»

Виставу створено в межах проекту «МАПИ СТРАХУ / МАПИ ІДЕНТИЧНОСТІ», під час якого польські і українські митці і теоретики, за допомогою перформативних знарядь, різних майстер-класових і презентаційних форм досліджують культурне й суспільне становище нашої частини Європи.

Проект реалізовує Stowarzyszenie Praktyków Kultury (Об’єднання практиків культури / Варшава) у співпраці з українськими організаціями зі Львова, Києва, Харкова, Одеси і Херсону.

Дофінансовано із коштів Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польща.
За підтримки East European Performing Arts Platform (EEPAP).

Джерело 

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 17