11 лютого о 17.00 в Національному художньому музеї України відбудеться презентація трьох видань:

«Київський щоденник» (Влада Ралко);
«Замість документа» (Володимир Будніков);
«Лінія розмежування» (Влада Ралко, Володимир Будніков).

У персональних книжках художників представлені їхні роботи на папері, над якими вони працювали більш ніж три роки. Це певна монументальна документація, роздуми про мову митця, про те, як він може висловлюватися у надзвичайній ситуації.
У рамках презентації відбудеться дискусія з художниками у форматі бесіди, де кожен охочий зможе поставити запитання та поспілкуватися з митцями.

Книги видані мистецьким об’єднанням «ЧЕРВОНЕЧОРНЕ»
http://www.knyazhahora.com/eng/redblack/

Видавник — Huss

«ТРИ КНИГИ»
Три альбоми, що їх ми зараз оприлюднюємо, – це «Лінія розмежування», що є третьою і фінальною частиною документації нашого спільного трирічного проекту, над яким ми працювали в резиденції галереї «ЧервонеЧорне», а також дві книги робіт на папері: «Київський щоденник» і «Замість документа», що містять у хронологічній послідовності малюнки, які ми створювали від перших днів революції на Майдані та на початку й під час розгортання подій у Криму і війни на сході України.

Книги малюнків можна також визначити як певний різновид умовних «щоденників», де малювання відбувалося просто всередині реального часу, просуваючись малюнок за малюнком разом із розгортанням реальних подій.

Усі роботи у «щоденниках» і трирічному проекті, попри свою самостійність, утворюють щось на зразок мережі перехресних посилань. Кожна окрема робота пов’язана з будь-якою іншою, а хронологічна послідовність робіт, обрана для «щоденників», є хіба що однією з багатьох можливих.
Відколи ми зрозуміли, що час почав змінюватися радикально і дуже швидко, тоді, керуючись радше інтуїцією, ніж тверезим розрахунком, майже навмання замислили трирічний проект. Насправді ми були вільними від будь-якого конкретного плану, окрім власне бажання розгледіти фази змін у політичній реальності, яку раптом стало важко відокремити від особистої. Працюючи над певною частиною проекту, ми не знали, якою буде наступна. Зі зрозумілих причин було невідомо, що відбуватиметься далі та як розгортатимуться події; головні ознаки часу ми діставали просто серед такого, що з’являлося всередині часу і змінювало реальність або якось інакше мовило про знайомі речі, було схоже на звістку чи знак. Оскільки ми усвідомлювали, що весь час матимемо справу з тим, чого не знаємо, або з таким, з яким не стикалися раніше, то зосередилися на самому процесі праці, аби на власні очі побачити намальоване й таким чином спробувати усвідомити побачене.

Крім фактів, які неможливо було ігнорувати, для нас важливим стало також те, на що ми дивилися у кожен певний проміжок часу, на чому зосереджували увагу, що мали за головне; за надзвичайних часів навіть добре знайомі речі невідворотно змінюються, кут зору приходить до руху, фокус уваги зосереджується інакше. Раптом усувається певна сліпота, зникають фільтри, налаштовані тим, що зветься звичкою.

Такі часи позначають звичні речі як чужі. Навіть знайоме, зафіксоване у певний період, сприймається як уперше побачене – речі зі звичного оточення дивним чином ніби починають транслювати змінену реальність.

Важливим було обирати такі речі, крізь які реальний час говорив прямою мовою, замість віддзеркалюватися в них. Також важливим було не втратити відчуття безпосереднього доступу до реальності, яке перекреслювало багато з того, що мали за реальність досі. Через надто швидкий перебіг подій ми відчували нагальну потребу просто брати речі, що видавалися важливими, переміщуючи і рефлексію, і переосмислення просто всередину процесу малювання.

Досвід «перемикання» між дуже інтимним малюванням у «щоденниках» та спільною працею над трирічним проектом став важливим інструментом для виявлення збігів і розбіжностей серед наших двох власних поглядів на спосіб мовлення художника у надзвичайні часи.

Влада Ралко, Володимир Будніков, січень 2017 року

Джерело 

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 8