19 березня о 15:00 відбудеться показ польсько-української копродукції «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду», що створена в межах польсько-українського перформативного проекту «Мапи страху /Мапи ідентичності»

Місце показу:
IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. Вул. Набережно-лугова, 8,

Показ відбувається в межах міжнародної історичної конференції «Неоднозначне минуле. Радянський спадок крізь призму модернізації?», яку організовує представництво Фонду Гайнріха Бьолля в Україні

Вистава стала головною культурною подією 2016 року у Львові згідно опитування Мистецької Ради «Діалог»

Вхід: 70 UAH
Реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdgMYQ5jlXkOfUGppC3w2izbxoxQWQktXDJKt6IMNu_a77nTA/viewform

П’ятеро акторів з різних регіонів України та з Польщі досліджують спільне та особисте минуле і пам’ять своїх країн крізь призму індивідуального досвіду. Чи є прямий шлях від індивідуального досвіду і спогадів до колективної пам’яті? Чому колективні спогади іноді пригнічують індивідуальні? Хто нам диктує, що треба пам’ятати, a що треба забути? І чи є історією те, що не виставили в музей і що не потрапило в шкільні підручники?

З минулим треба щось робити, але що? Як не дозволити минулому диктувати сьогодення, або ж, як не дозволити сьогоденню – наприклад, національним інститутам пам’яті – монополізувати минуле i заново його конструювати? Як боротися з таким образом минулого, який наказує пам’ятати виключно кривди, зазнані від інших? З таким типом пам’яті, який прагне перетворити нас на жертв?

Нам важливо оголювати не тільки соціально-політичні механізми, але й театральні, особливо, коли минуле і пам’ять виявляються в театрі через фікцію, яка завжди прагне бути сприйнятою за реальність. Чи може бути театральна сцена – простір вигаданих подій та персонажів, ілюзій, в які ми хочемо повірити – тим місцем, де можна досліджувати механізми пам’яті і наші складні стосунки з минулим?

У виставі ми працюємо зі своїм досвідом не лише як театральні митці, що створюють чергову фікцію, але й як громадяни (України та Польщі), як політичні суб’єкти, які мають право публічно ставити складні питання собі, державі, своєму місту або ж сім’ї та розмірковувати про свою професію, театральну освіту і театр як такий. Слід визнати, що цей досвід (наш, та й не тільки наш) сповнений травмами – є важливою частиною нашої ідентичності.
У виставі ми на практиці досліджуємо як минуле працює з нами, і як ми можемо працювати з минулим. Працювати так, щоб пережитою травмою не виправдовувати відсутність відповідальності.

Режисура: Аґнєшка Блонська (Варшава), Роза Саркісян (Харків)
Драматургія: Йоанна Віховська (Варшава), Діма Левицький (Київ)
Художниця: Алевтінa Кахідзе (Київ)
Художник світла: Ігор Азаров (Біла Церква)
Втілення сценографії: Ілля Джулай (Київ)
Перформери: Лукаш Вуйціцький (Варшава), Анна Єпатко( Львів), Іван Макаренко (Одеса), Ніна Хижна (Харків), Оксана Черкашина (Харків)

Джерело 

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 10