Законсервована в луганській проіржавілій банці, напхано невдоволеними бутом по вінця.
Іноді приїжджають іноземці, як тут кажуть: «інасранці». Але це дуже рідко і схоже на місткість алкоголю у кефірі — ніякого, в принципі, сенсу.
Тут роздирають собі ножицями штанці, щоб бути цікавіше й модніше. Втім, оригінальністю тхне звідусюди. Люди, ублюдки, малолітки, верблюди…
Тут і там суші, шавєрма і шашлик. Чого більше, чесно, — важко вести лік.
Я за здорове життя взагалі, але п’ю Фанту і такого ж кольору волосся. Мабуть, вилазить з пор голови, де і так, крім Фанти, чудернацького досить.
Я прямую вулицею зі встромленими у вуха навушниками – з такими собі від хаосу безпеко-подушками. Тут ходять динозаври, шкірячись до мене здивовано, птеродактилі міста падлячать ізверху на кожного перехожого. Я люблю посміхатись до кожного упередженого, тих, хто згадує з любов’ю свій тупий серіал чи із жалем покійного Брежнєва.
Я люблю посміхатись, а ще більше – комусь підморгувати, бо приємно когось дивувати й на добре спрямовувати.
Я люблю похіпарити, але наша брава міліція пафосує мільйонними штрафами й погрожує шибеницею.
Ще у місті сія звідусюди дешевими стразами, і глямурні дівчата блюють під нічними магазами.
Забагато страшного про урбан було переказано, бидло-місто як бидло-місто, нічо унікального. Та чомусь тут мені наче медом усюди помазано, і люблю я це місто своє щиро-маніакально!

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 1 958