Чого являєшся мені
В критичні дні?
Невже тобі нема куди податись?
Чого мої стогнання злі,
Сумні
Тебе не змушують роздратуватись?
Ти терпиш мій нервовий сміх.
О, який біль, яке страждання,
Яке несповнене бажання
Зростити атомні гриби
По всій планеті, й знищити
Усіх!!!

Чого являєшся мені
В критичні дні?
В житті тобою згордувала,
Тебе за сраний віник мала,
Терпіла, як ходив за мною,
І як присвячував мені
Пісні.
Тобі постійно докоряти,
Придурком тебе називати,
Твої очата цуценячі,
Твоя покірна рабська вдача…
Якби могла колись я знати,
Що станеш ти таким маньяком,
Ставатимеш до мене раком
І сам тягатимеш у писку
Для себе плітку-семихвістку…

О ні!
Являйся, цуцику, мені
Хоча б в критичні дні!
Мені ще днів зо три в кроваті
Волати.
Доречний твій ентузіазм,
Неси скоріше комбіспазм!
Бо я не можу ворухнутись.
Зроби мені гарячу грілку,
А до картоплі краще вилку!
І чаю з медом, щоб забутись.
Зірву на тобі свою злобу,
Ми тихо заведем розмову,
І так засну, а зранку знову –
За щось поскубтись…

GD Star Rating
loading...
Запись прочитали: 3 022