* * *

 

ми в дитсадку:

ти – малий донжуан,

я – мала хуліганка.

нас групою виводять на прогулянку,

ти збираєш кульбабки

і даруєш кожній дівчинці по три.

кожна тебе цілує в щічку.

я споглядаю.

потім набираю в жмені піску.

до кожної кульбабихи підходжу по черзі.

– Відгадай загадку, – кажу.

– Ну.

– Не їсть, не п’є, а ходить і б’є.

кульбабиха довго думає...

– Не знаю.

– От тобі, – і сиплю їй ув очі пісок.

кульбабиха плаче.

і потім усі йдуть спати.

батьковий пасок і куток

чекатимуть вдома –

чого не витерпиш заради кохання?

 

на наступний день

у час для ігор

ти роздаєш кожній дівчинці по матрьошці.

я споглядаю.

розумію, що пісок – не метод.

підходжу до кожної матрьошки по черзі.

згадую про вчорашній пасок.

хто

Перейти к записи