***

я зник сьогодні вранці

коли сонце іще не вставало

не залишив ні слів

ні поцілунку на наших вустах

а тільки записку білого простирадла в кімнаті

розгорнуту

пішов душ і чорнила на ній потекли під твоїми очима

проте знаки оклику – вії – продовжують натякати

що !!!

поступово діагноз переростає у вирок і я замовкаю

тільки кашляю ніби азбука морзе

на язиці гільйотина

висять –  три чи п’ять слів

помоліться за нас ті  хто залишиться після

помоліться за нас

я ховаюсь від тебе

я ховаюсь від твого животика

уникаючи повторення звуків чи слів

але ти мене переслідуєш як манія величі

як луна в порожній квартирі

як будильник    щоб не забути прокинутись

як пігулки в аптеці   які продаються поштучно

і до тебе звертаюсь ніби

Перейти к записи